Гіперліпопротеїнемія

На основі лабораторних досліджень гіперліпопротеїнемії класифікують на п’ять груп.

Пов’язані терміни:

Ліпопротеїни низької щільності
Рогівка
Дистрофія рогівки
Дистрофія
Фермент
Білок
Мутація
Холестерин
Ліпопротеїни дуже низької щільності

Завантажити у форматі PDF

Про цю сторінку

Кровоносні судини

20 Як класифікуються гіперліпопротеїнемії?

На основі лабораторних досліджень гіперліпопротеїнемії класифікують на п’ять груп. Кожна група включає вроджені та набуті гіперліпопротеїнемії. Найпоширенішими серед цих п'яти груп є гіперліпопротеїнемія II типу, що характеризується підвищеною концентрацією ЛПНЩ, і гіперліпопротеїнемія IV типу, що характеризується підвищеною концентрацією ЛПНЩ і низьким рівнем ЛПВЩ.

Гіперліпопротеїнемія II типу: Характеризується вираженою гіперхолестеринемією. Він включає кілька генетичних захворювань, таких як сімейна гіперхолестеринемія внаслідок мутації гена рецептора ЛПНЩ та деякі захворювання, які можуть призвести до підвищення рівня ЛПНЩ та холестерину. До вторинних причин належать багата холестерином дієта, обструкція жовчовивідних шляхів, нефротичний синдром та гіпотиреоз. Гіперліпопротеїнемія II типу є основним фактором ризику розвитку ішемічної хвороби серця.

Гіперліпопротеїнемія IV типу: Це найпоширеніша форма гіперліпідемії, що відзначається гіпертригліцеридемією та помірною гіперхолестеринемією. Він включає кілька генетичних порушень ліпідного обміну, але частіше є вторинним щодо іншого розладу. До вторинних причин належать зловживання алкоголем, діабет, екзогенні та ендогенні стероїди, оральні контрацептиви, вагітність та стрес загалом. Це становить помірний ризик розвитку ішемічної хвороби серця.

Змішані ліпемії

Ян В.А. Сміт, Луїс М. Хавекес, в Енциклопедії ендокринних хвороб, 2004

Гіперліпопротеїнемія III типу (сімейна дисбеталіпопротеїнемія)

Характер аутосомно-домінантного успадкування гіперліпопротеїнемії типу III описаний для деяких рідкісних варіантів апоЕ. Наприклад, особи з гетерозиготністю за apoE2Lys146Gln або apoE3Leiden виявляють фенотип. Майже всі носії цих рідкісних алелів мають гіперліпопротеїнемічний фенотип, що вказує на те, що ця домінантна схема успадкування асоціюється з високою швидкістю проникнення. При лікуванні цього розладу слід провести ретельний пошук основних розладів. Зазвичай дієтичні заходи (обмеження калорій) можуть нормалізувати рівень ліпідів. Якщо цього досягти не вдається, може знадобитися медикаментозна терапія. Інгібітори HMG-CoA-редуктази успішно застосовуються, і похідні фібринової кислоти також можуть бути корисними.

Дефекти рогівки

136.3.1.3.1 Гіперліпопротеїнемії

При гіперліпопротеїнеміях виявлення рогівки може допомогти у первинних діагностичних підозрах. Аркус рогівки - термін, що використовується для опису відкладення фосфоліпідів, ефірів холестерину та тригліцеридів на периферії рогівки на всіх рівнях, але найбільш помітно на рівні шарів Дескемета та Боумена. Найчастіше це розглядається як нормальне явище старіння, але його наявність до 30 або 40 років повинна спонукати оцінити метаболічну функцію ліпідів. Фредріксон типів II – V може мати аркус, тоді як типи I і II можуть мати більш широку ліпідну інфільтрацію рогівки (що називається «ліпідна кератопатія»). Ксантелазма може виникати при типах II – IV. Всі ці зміни можуть бути зумовлені в першу чергу підвищеним вмістом холестерину. Помітно підвищений тригліцерид, як це може спостерігатися у всіх, крім типу II, пов'язаний з lipemia retinalis, молочним появою крові в судинах сітківки.

Метаболізм ліпідів та порушення

6.7 Різні типи гіперліпідемії

Гіперліпідемія також називається гіперліпопротеїнемією і може бути первинною або вторинною за походженням. Різні первинні гіперліпідемії включають:

Сімейна гіперхолестеринемія: Ця хвороба передається як аутосомно-домінантний розлад. Мутації впливають на синтез рецепторів ЛПНЩ або його належну функцію, а також на мутацію гена Apo B-100, що призводить до зниження зв'язування LDL з Apo B-100. Загальний рівень холестерину та холестерину ЛПНЩ у цих осіб сильно підвищений, що робить їх чутливими до інфаркту міокарда в молодому віці.

Полігенна гіперхолестеринемія: у цих осіб як генетика, так і фактори навколишнього середовища відіграють важливу роль у виробленні високого рівня холестерину.

Сімейна гіпертригліцеридемія: це захворювання також передається як аутосомно-домінантне розлад, що характеризується підвищеною продукцією ЛПНЩ печінкою.

Сімейна гіперхіломікронемія: Ця хвороба передається як аутосомно-рецесивна і спричинена дефіцитом ферменту ліпопротеїн-ліпази або Apo CII. У цих людей рівень тригліцеридів високий.

Сімейна дисбеталіпопротеїнемія: У цих осіб підвищений рівень залишків ЛПНЩ та хіломікрону. Згодом підвищуються як холестерин, так і тригліцериди. Апопротеїн Е виявляє поліморфізм, демонструючи три ізоформи: Apo E2, Apo E3 та Apo E4. Поширеним фенотипом є E3/E3. Особи з сімейною дисбеталіпопротеїнемією, як правило, мають фенотип E2/E2. Цей фенотип призводить до порушення засвоєння печінкою залишків хіломікрону та IDL у печінці.

Сімейна комбінована гіперліпідемія: у цих осіб підвищений або рівень холестерину, або тригліцеридів. Можливо, передається як аутосомно-домінантний.

Вторинна гіперліпідемія є загальним явищем, і причини включають цукровий діабет, гіпотиреоз, нефротичний синдром, холестаз та зловживання алкоголем.

Аналіз ліпідів також можна проводити за допомогою електрофорезу, де в точці нанесення спостерігається хіломікрон, а другою смугою над точкою нанесення є ЛПНЩ (до бета-смуги), за якою йде смуга ЛПНЩ; найдальша від місця застосування смуга - ЛПВЩ. Порушення ліпідів також класифікуються за класифікацією Фредріксона, яка є більш старою класифікацією. У цій класифікації існує п’ять типів гіперліпідемії:

Тип I: У цих осіб виявляються підвищені хіломікрони через дефіцит ліпопротеїнової ліпази або Apo CII, що спричинює підвищений рівень тригліцеридів. Це насправді сімейна гіперхіломікронемія.

Тип IIa: У цих осіб спостерігається підвищений рівень холестерину ЛПНЩ та загального холестерину через сімейну гіперхолестеринемію, полігенну гіперхолестеринемію, сімейну комбіновану гіперліпідемію, а також нефритичний синдром та гіпотиреоз.

Тип IIb: У цих осіб підвищений рівень ЛПНЩ та ЛПНЩ спостерігається у осіб із сімейною комбінованою гіперліпідемією. Рівень як холестерину, так і тригліцеридів може бути підвищений.

Тип III: У цих осіб підвищений рівень ЛПН, і це розлад насправді є дисбеталіпопротеїнемією через профіль Apo E/Apo E2. Рівень як холестерину, так і тригліцеридів може бути підвищений. При ліпідному розладі типу III співвідношення ЛПНЩ/тригліцеридів зазвичай перевищує 0,3, тоді як нормальне значення становить близько 0,2.

Тип IV: У цих осіб підвищений рівень ЛПНЩ, як це спостерігається при сімейній гіпертригліцеридемії або сімейній комбінованій гіперліпідемії. В результаті рівень тригліцеридів підвищений. Розлад типу IV також може бути обумовлений вторинними причинами, такими як діабет та нефротичний синдром.

Тип V: У цих осіб підвищений рівень ЛПНЩ і хіломікронів, що спричинює підвищений рівень тригліцеридів.

Тип IIa, IIb, а також тип III пов’язані зі значно підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань.

Звіт про справу

Гіпертригліцеридемія

Халід З. Аль-Шалі, Роберт А. Гегеле, в Енциклопедії ендокринних захворювань, 2004

Первинна змішана гіпертригліцеридемія (MIM 144650)

Первинна змішана гіпертригліцеридемія (гіперліпопротеїнемія типу V) характеризується підвищеним рівнем ЛПНЩ і хіломікронів. Деякі вважають цей стан частиною континууму хіломікронемії, який включає гіперліпопротеїнемію I типу. Гіперліпопротеїнемія типу V, як правило, є захворюванням дорослих з частотою до 1 на 1000. Клінічні ознаки можуть включати еруптивні ксантомати, гепатоспленомегалію, ліпемію сітківки та періодичні болі в епігастрії з панкреатитом або без нього. Лабораторні результати включають ТГ натще, що перевищує 1000 мг/дл (> 11,3 ммоль/л), підвищений загальний холестерин та низькі концентрації ЛПНЩ та ЛПВЩ. Хоча іноді демонстрували гетерозиготність для мутантного гена LPL, експресія захворювання зазвичай пов'язана з вторинними факторами, такими як алкоголь, неправильне харчування, ожиріння, діабет та гіпотиреоз.

Ліпіди та порушення обміну ліпопротеїнів

Залишкова гіперліпопротеїнемія

Характерною особливістю залишкової гіперліпопротеїнемії (РЗ) є збагачення холестерином фракції ЛПНЩ, що відображає накопичення залишкових частинок, як залишків хіломікрону, так і ліпопротеїнів середньої щільності. Ці залишки відповідають за аномальний електрофоретичний малюнок, який дав цьому стану колишню назву широкої β-хвороби (тип III за класифікацією Фредріксона), оскільки на електрофорезі спостерігається широка β-смуга замість звичайних двох відмінних пре-β (ЛПНЩ ) та смуги β (LDL). Залишкову гіперліпідемію також іноді називають дисбеталіпопротеїнемією. У пацієнтів із цим розладом спостерігається змішана гіперліпідемія, часто з приблизно рівними концентраціями холестерину та тригліцеридів у плазмі крові.

Переважним дефектом, виявленим у більшості суб’єктів із цим захворюванням, є наявність апо Е2, який відображає рецесивний режим успадкування. Хоча гомозиготність апо Е2 є суттєвою для накопичення залишкових частинок, вона недостатня для прояву стану. Надмірно нав'язаний генетичний або екологічний фактор необхідний до того, як гіперліпідемія залишків стане явною, наприклад, супутнє успадкування іншої первинної гіперліпідемії або, частіше, вторинна причина, така як ожиріння, надмірне вживання алкоголю, діабет або гіпотиреоз. 10% осіб із RH, які не виявляють гомозиготності щодо апо E2/2, мають різноманітні молекулярні дефекти, включаючи точкові мутації, що призводять до заміщення амінокислот у залишках 142, 145 або 146, або інсерційний варіант, апо E-Leiden; у деяких бракує апо Е повністю.

Залишкова гіперліпопротеїнемія рідко спостерігається до дорослого віку. Це пов’язано з характерними ксантоматами, що трапляються в долонних складках (рис. 37.12), які є практично патогномонічними, і бульбоподібними або бульбоподібними ксантоматами над розгинальними поверхнями ліктів та колін (рис. 37.13). Підвищений ризик передчасного атеросклерозу, що вражає периферичну судинну систему, а також коронарні артерії.

Дисбеталіпопротеїнемія та гіперліпідемія III типу

Клінічне представлення та діагностика

Дисбеталіпопротеїнемія являє собою доброякісний і, як правило, сприятливий варіант нормального метаболізму ліпопротеїдів людини, якщо не перетворити його на гіперліпопротеїнемію III типу (ГЛП), яка найчастіше клінічно проявляється через шкірні або серцево-судинні прояви: шкірні як бульбові або туберо-еруптивні ксантоми розгинальних поверхонь верхні або нижні кінцівки або оранжево-жовті плоскі ксантоми долонних складок; серцево-судинна як передчасний атеросклероз коронарного та/або позакоронарного артеріального кровообігу. HLP типу III рідко зустрічається до дорослого віку і набагато рідше зустрічається у жінок, ніж у чоловіків до менопаузи (що має особливе патофізіологічне та терапевтичне значення).

HLP типу III найчастіше відображає співнаслідування як генотипу E2,2, так і причини гіперліпідемії (найчастіше сімейна комбінована гіперліпідемія [FCHL] або, рідше, сімейна гіперхолестеринемія [FH]). Гіполіпідемічний генотип E2,2 також може бути перетворений у HLP типу III за допомогою вторинних причин HLP, зокрема інсулінорезистентності (часто при цукровому діабеті); гіпотиреозом; або, рідше, через дисглобулінемію або нефротичний синдром. HLP типу III класично біохімічно проявляється як гіперхолестеринемією, так і гіпертригліцеридемією (що характеризується приблизно еквівалентними рівнями в міліграмах/децилітр) і, як така, може бути вперше виявлена в скринінгових дослідженнях на дисліпідемію, наприклад, у пацієнтів з передчасними атеросклеротичними серцево-судинними захворюваннями (ASCVD) ).

Лабораторний діагноз ГЛП типу III вимагає демонстрації у плазмі натще натще наступного:

Підвищений рівень холестерину та тригліцеридів (ТГ)

Підвищена концентрація ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПНЩ) (d 0,30) або безпосередньо в ЛПНЩ, виділених ультрацентрифугуванням, із співвідношенням холестерину/ЛПНЩ ТГ> 0,35

Бета-міграція ЛПНЩ на електрофорез ліпопротеїнів (β-ЛПНЩ)