без холестерину

Останні повідомлення

Архіви

Жовтень 2019
Вересень 2019 р
Березень 2019 р
Лютий 2019 р
Січень 2019 р
Грудень 2018 р
Листопад 2018 р
Жовтень 2018
Вересень 2018 р
Липень 2018 р
Січень 2018 р

Лікування виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки

Профілактика виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки

Серед заходів запобігання виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки та її загостренням слід насамперед назвати своєчасне лікування хронічного гастриту (гастродуоденіту) та порушень секреторно-рухової функції шлунково-кишкового тракту. Суворе дотримання раціонального загального та харчового режиму також має велике значення, що особливо важливо для дітей із сімейною схильністю до захворювань шлунку та кишечника. Спостереження останніх років свідчать про безсумнівну ефективність подальших та систематичних (два рази на рік) курсів протирецидивного лікування, призначених приблизно за місяць до передбачуваного загострення (двотижневий цикл прийому антихолінергічних препаратів або щомісяця вікаліну, альмагелю ).

Первинна лімфома шлунково-кишкового тракту

Хвороби оперованого шлунка

Цей термін позначає синдроми, які іноді виникають після резекції шлунка. Деякі з них з’являються через кілька тижнів, а інші - лише через кілька місяців після операції. Традиційно умовно виділяють місцеві (рецидив виразкової хвороби, хронічний гастрит кукси шлунка, синдром «приклеєної петлі») та загальні (синдром демпінгу та синдром мальабсорбції) .

Виразкова хвороба анастомоз

Хронічний гастрит кукси шлунка

Loopback синдром

Демпінг-синдром

Синдром мальабсорбції

В результаті резекції шлунка може погіршуватися всмоктування їжі. Тяжкість синдрому мальабсорбції залежить від ступеня компенсації травлення в нижніх відділах шлунково-кишкового тракту. У пацієнтів може спостерігатися втрата ваги, іноді остеопороз та остеомаляція, дефіцит заліза та В ^ -дефіцитна або фолієдефіцитна анемія. Синдром сильної мальабсорбції розвивається в рідкісних випадках, коли пацієнт мав приховане захворювання тонкої кишки або хронічний панкреатит до операції.

Хронічний гастрит

Клініка хронічного гастриту

Диференціальна діагностика хронічного гастриту

На відміну від хронічного гастриту, при функціональних секреторно-рухових розладах шлунка біль і диспепсичні симптоми менш пов’язані з прийомом їжі, менш стабільні і швидко зникають після корекції дієти та успішного лікування основного захворювання (ревматизм, інтоксикація туберкульозом тощо).

Лікування та профілактика хронічного гастриту

Ротавірусний гастроентерит

У високорозвинених країнах понад 60% гострого гастроентериту викликається вірусами з сімейства Reoviridae. Серед них домінують ротавіруси. Рід Ротавірус включає людські ротавіруси та віруси, що викликають діарею у тварин. Останні є непатогенними для людини. Ротавіруси людини викликають головним чином гастроентерит у дітей до трьох років та людей похилого віку. Збудник передається фекально-оральним шляхом через побутові контакти. Висока стійкість вірусів до навколишнього середовища сприяє розвитку спалахів гастроентериту, особливо взимку (до 90%). Що стосується білкових антигенів, ротавіруси поділяються на 4 сероваріанти .

Матеріал для лабораторної діагностики

Вірусологічні дослідження

Аналіз ротавірусної РНК

Аналіз РНК ротавірусу, незважаючи на його високу вартість, все більше впроваджується на практиці, особливо після розробки методу полімеразної ланцюгової реакції. Останній є чутливим і специфічним діагностичним методом, який, безумовно, є діагностичним тестом нового покоління, так званим «золотим стандартом». Однак для формулювання цієї реакції все ще потрібні висококваліфіковані дослідники, дорогі реагенти та складне обладнання.

Серологічний діагноз

Серологічна діагностика спрямована на виявлення специфічних антитіл у парних сироватках, взятих з двотижневим інтервалом. Для цього використовуються різні тести нейтралізації або осадження та непряма реакція імунофлуоресценції. Але імуноферментний аналіз останнім часом широко застосовується. Раніше для серодіагностики КСК широко використовували, використовуючи заздалегідь відібрані випорожнення хворих на гастроентерит або ротавіруси телят як антиген. Але за своєю чутливістю та специфічністю він значно поступається методу імуноферментного аналізу. Для виявлення специфічних антитіл до ротавірусів вони також інгібують непряму гемаглютинацію парними сироватками. Гастроентерит у дітей також може викликати кальцивіруси, астровіруси та віруси Норуолка. Усі вони виводяться з калом у перші 2-3 дні захворювання, не розмножуються в клітинних культурах або погано розмножуються без цитопатичного ефекту. Для лабораторної діагностики гастроентериту, викликаного цими вірусами, в основному використовують метод імунної електронної мікроскопії. Інших методів діагностики для вірусологічних лабораторій не існує.

Лікувальне харчування при гастриті

Лікувальне харчування при гострому гастриті повинно включати в перші години та дні захворювання найбільш повне механічне, хімічне та термічне щадіння слизової шлунка. Необхідний ретельний контроль водно-електролітного балансу. У 1-й день хвороби необхідно утриматися від їжі, дозволяється пити до 2 літрів на день (відвар шипшини, солодкий чай з лимоном). На 2-й день призначають рідкого жебрака: слизове сонце, кисіль, желе, м’ясне суфле. На 3-й день дозволяються білі сухарі, парові котлети, котлети, вареники, нежирний бульйон, картопляне або морквяне пюре, компот-пюре. З 4-го по 5-й день - молочні супи, відварна курка без шкірки, каші та берег у більш густій формі, фруктові соки. Коли процес загасає, поступово (через 1-2 тижні) пацієнта переводять на дієту No15.
Якщо гострий гастрит розвинувся внаслідок будь-якого інфекційного захворювання, призначається поживна дієта, багата білком, що містить всі необхідні амінокислоти в оптимальних пропорціях (м’ясо, риба, сир), яйця). Дієта механічно та хімічно щадна, не подразнює шлунок. При наявності діареї молоко виключається з раціону. Дієта містить достатню кількість жирів, вуглеводів, мінеральних солей і вітамінів.

Лікувальне харчування при хронічному гастриті з секреторною недостатністю

Дієтотерапія є провідною в комплексному лікуванні хронічного гастриту. Він будується залежно від стадії захворювання. Найбільш сувора дієта призначається в період загострення. У міру поліпшення самопочуття пацієнта дієта поступово розширюється, і протягом періоду клінічної та ендоскопічної ремісії їжа залишається здоровою, за винятком неперетравної їжі (копченостей, жирного м’яса та риби) та подразнення слизової шлунка (гостра, солоні, приправлені страви) види їжі.
При складанні дієти слід враховувати стан секреторної, кислото- та ферментоутворюючої функцій шлунка .
При всіх формах хронічного гастриту харчування повинно забезпечувати надходження достатньої кількості білка, жиру та вітамінів. У період загострення захворювання доцільно приймати їжу не менше 4-5 разів на день.

Лікувальне харчування при хронічному гастриті зі збереженою та підвищеною секрецією

Дієтотерапія будується за тими ж принципами, що і при виразці шлунка та дванадцятипалої кишки (дієта №1).
Хронічний гастрит із секреторною недостатністю. Основні вимоги до лікувального харчування при гастриті з секреторною недостатністю:
повноцінне харчування, що сприяє розвитку компенсаторно-адаптаційних реакцій травної системи та уповільнює швидкість прогресування хронічного гастриту;
дробове харчування, при якому поліпшуються процеси травлення та всмоктування харчових речовин. Дієтотерапія хворих на хронічний гастрит із секреторною недостатністю (дієта No2) заснована на механічному щаді слизової оболонки шлунка та хімічній стимуляції її залозистого апарату харчовими подразниками. Ця дієта найбільш виправдана в тих випадках, коли в слизовій оболонці шлунка відбувається запальний процес, що призводить до гальмування секреції.
Особлива увага приділяється вітамінотерапії (нікотинова, аскорбінова кислота, вітаміни В6 і В12). Ніацин та піридоксин підвищують кислотність шлункового соку.

Загальна характеристика дієти No2

Демпінг-синдром

Демпінг-синдром - це стан, що характеризується появою сильної слабкості, запаморочення, серцебиття, відчуття жару через 10-15 хвилин після їжі і розглядається як реакція адаптації організму до змінених процесів травлення.

Етіологія, патогенез демпінгового синдрому

Пусковим механізмом демпінгового синдрому є прискорене надходження недостатньо переробленої, концентрованої їжі, переважно легкозасвоюваних вуглеводів, із шлунку в тонку кишку. Демпінг-синдром виникає, як правило, у пацієнтів після операції на шлунку. Більш того, його тяжкість залежить від характеру операції. Коли дванадцятипала кишка вимкнена з пасажу, прояви демпінгового синдрому є більш вираженими, але їх також можна виявити у пацієнтів, які не оперували. У виникненні та розвитку демпінгового синдрому беруть участь нервово-м’язові механізми, що супроводжується перерозподілом крові із збільшенням її надходження до органів травного каналу та порушенням центральної гемодинаміки. Крім того, для нормалізації процесів всмоктування та створення ізотонічного середовища значна кількість рідини потрапляє в тонку кишку, що призводить до гіповолемії. При демпінговому синдромі існує ряд порушень травної функції шлунка, тонкої кишки, печінки та підшлункової залози через їх функціональний стан та перенесене хірургічне втручання.

Клініка демпінгового синдрому

Прогноз та дієвість демпінгового синдрому

При легкій ступені тяжкості демпінгового синдрому працездатність не порушується, при середній - знижена, а при важкій - хворі непрацездатні.

Гостре розширення шлунка

Розширення шлунка гостре - раптове різке збільшення шлунка внаслідок скупчення в ньому рідини та газів.

Етіологія та патогенез гострого розширення шлунка

В основі цього рідкісного захворювання лежить параліч нервово-м'язового апарату шлунка, що проявляється атонією стінки шлунка при збереженні його секреторної активності. У патогенезі захворювання значна роль відводиться порушенням водно-електролітного балансу та КБС. Патологія зустрічається рідко, вона може виникати при таких захворюваннях, як інфаркт міокарда, перитоніт, пневмонія, тромбоз судин шлунка, тривалий пілоричний стеноз

Клініка гострого розширення шлунка

Гостре збільшення шлунка проявляється ознаками непрохідності шлунка. Провідними клінічними симптомами є важкість живота, нудота, блювота, печія. У деяких випадках розлитий біль у животі турбує.
При обстеженні пацієнта визначається значне, швидко наростаюче випинання в епігастральній ділянці, широка зона тимпаніту, що виходить за центральну лінію вліво, тахікардія та падіння серцевої діяльності. Симптоми швидко наростають, виникають побоювання ускладнень (порушення кровопостачання стінки шлунка, її розрив) через здавлювання серця.

Діагностика гострого розширення шлунка

Поряд з клінічними проявами захворювання надзвичайно важливим є явдіться рентгенологічне дослідження, при якому виявляють високе стояння лівого купола діафрагми, різке збільшення обсягу, з великою кількістю рідини і газових пухирців шлунка. При огляді пацієнта у вертикальному положенні шлунка можна виявити два горизонтальних рівні рідини через надлишок шлунка на зв’язковому апараті. Важливе значення мають рентгенологічні симптоми відсутності перистальтики шлункової стінки з великою затримкою евакуації суспензії барію зі шлунка.