Низькобілкові дієти при хронічних захворюваннях нирок: чи нарешті ми досягли консенсусу?

Денис Фуке, Вільям Е. Мітч, дієти з низьким вмістом білка при хронічній хворобі нирок: чи нарешті ми досягли консенсусу?, Нефрологічна діалізація, трансплантація, том 30, випуск 1, січень 2015 р., Сторінки 6–8, https://doi.org /10.1093/ndt/gfu340

Велика література з проблеми низькобілкової дієти при хронічних захворюваннях нирок.

Що слід робити з дієтичним білком? Який рівень дієтичного білка є безпечним для харчових продуктів? Ці питання були розглянуті в дослідницьких дослідженнях здорових дорослих та хворих на ХХН. В обох випадках дані свідчать, що споживання 0,6 г білка/кг ідеальної маси тіла на добу є достатнім для підтримки складу тіла у більшості нормальних дорослих або хворих на ХХН, за умови, що білки в їжі мають високу біологічну цінність (наприклад, 50 % від тваринного джерела для включення достатньої кількості незамінних амінокислот для підтримки синтезу білків в організмі) [10]. Цю кількість дієтичного білка можна додатково зменшити до 0,3 г білка/кг ідеальної маси тіла на день, якщо до дієтичних білків додавати кетоаналогічну добавку, якщо кількість основних скелетів амінокислот достатня для синтезу білків організму [11, 12]. Очевидно, що доповнена дієта зменшить споживання азоту, але адекватне споживання незамінних амінокислот буде досягнуто шляхом трансамінування кетоаналогів. Важливо підкреслити, що обмеження споживання білків тваринного походження спонукає до вищого харчового профілю, оскільки також буде зменшено споживання фосфатів і солі, а також попередників метаболічного ацидозу; також може бути більш корисний прийом ліпідів [13, 14].

У цьому випуску NDT Беллізці та ін. [15] повідомили результати дієтичних маніпуляцій у когорті італійських хворих на ХХН. Зокрема, вони ретроспективно порівняли три групи хворих на ХХН: одній була призначена дієта з дуже низьким вмістом білка (фактичне споживання 0,58 г білка/кг/добу), доповнена кетоаналогами (s-VLPD, n = 184), тоді як інша група з тієї ж в клініці не лікували s-VLPD дієтою і споживання білка становило 0,83 г/кг/добу (n = 334). Ці пацієнти були порівняні з результатами контрольної групи хворих на ХХН, які не мали інтенсивного дієтичного спостереження; вони розпочали підтримуючу діалізну терапію за даними пацієнтів по всій Італії (n = 9092). Інформації про споживання білка для цієї пізньої групи не було. Первинний результат розслідування Bellizzi та співавт. було виживання пацієнтів після того, як вони почали замісну ниркову терапію. Для поліпшення відповідності пацієнтів у тих, хто починав діаліз, результати піддавали аналізу оцінки схильності. Крива виживання, показана на малюнку 1 їхнього звіту [15], показала, що обидві експериментальні групи пацієнтів покращили виживаність порівняно з результатами контрольної групи. Зокрема, у групі s-VLPD не спостерігалось збільшення смертності.

Питання виживання під час підтримуючого діалізного лікування є надзвичайно важливим для нефрологів, особливо у пацієнтів, які відповідали особливостям дорослих того ж віку. Висновок полягає в тому, що допоміжний догляд, очевидно, впливає на смертність після початку діалізу пацієнтів. Цей висновок оскаржили кілька місяців тому Менон та співавт. [16] після ретроспективного аналізу результатів, зібраних під час дослідження модифікації дієти при нирковій хворобі. Менон та співавт. дійшов висновку, що у пацієнтів, які отримували s-VLPD, рівень смертності був вищим порівняно з показником контрольних пацієнтів, які були зараховані до вживання не доповнених кількостей дієтичного білка. Про вади цього аналізу та висновків повідомляють Bellizzi et al. у цій роботі [15], а також інших, хто лікував пацієнтів з s-VLPD [17]. Щоб більш детально розглянути їх висновок, Bellizzi et al. вивчив підгрупи та виявив, що пацієнти молодше 70 років та пацієнти без серцево-судинних захворювань більшою мірою отримували переваги від s-VLPD (P 15]. Ми визнаємо, що пост-аналітичний характер аналізу Bellizzi має обмеження; однак, їх використання аналіз оцінки схильності допоміг зменшити упередженості.Звичайно, цю гіпотезу слід досліджувати далі.

Чи досягли ми консенсусу? По-перше, ми вважаємо, що слід похвалити кропіткі зусилля нефрологів у всьому світі щодо пошуку захисного ефекту зменшення споживання білка у хворих на ХХН. По-друге, корисні ефекти зменшення вироблення уремічних токсинів перевірені часом [1, 3], тому залишається занепокоєння, що при надмірному зниженні харчового білка існує ризик втрати білка. Завдяки Bellizzi та ін. [15] та інші [18, 19], існує велика кількість даних, що підтверджують, що дієти зі зниженим вмістом білка є безпечними для харчових продуктів. Оскільки вони перевершують (за рівнем смертності) жодну продовольчу освіту чи втручання у догляд за пацієнтами, ми пропонуємо, щоб керівні принципи додіалізного лікування хворих на ХХН у всьому світі ввели зусилля, як зазначено у Bellizzi et al. Нарешті, економічну ефективність впровадження цього виду лікування ХХН слід контролювати шляхом порівняння результатів, досягнутих діалізом на підтримку [20].

ЗАЯВА ПРО КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ

Д.Ф. та W.E.M. належать до науково-консультативної ради і отримували від Фрезеніуса Кабі гонорари за лекції та гранти на проїзд.

(Див. Статтю, пов’язану з Bellizzi та співавт. Дієта з дуже низьким вмістом білка та кетокислотами при хронічній хворобі нирок та ризик смерті під час термінальної стадії ниркової хвороби: історичне когортне контрольоване дослідження. Nephrol Dial Transplant 2015; 30: 71–77.)