Надмірна вага та ожиріння при цукровому діабеті 1 типу збігаються із загальною популяцією

Резюме

Передумови

Епідемія ожиріння може торкнутися пацієнтів з діабетом 1 типу (T1DM), які в минулому описувались як худі та чутливі до інсуліну суб’єкти. Інсулінорезистентність при T1DM може посилити діабетичні ускладнення, особливо серцево-судинні захворювання. Отже, індекс маси тіла (ІМТ) у пацієнтів з Т1ДМ аналізували порівняно із загальною сукупністю. Крім того, оцінювали вплив підвищеного ІМТ на контроль глікемії та метаболічні зміни.

Методи

Індекс маси тіла порівнювали в цілому та серед чотирьох різних вікових груп між дорослим T1DM (n = 186), які проходили лікування в амбулаторії між 2014 та 2016 роками та 15 771 особа із загальної популяції, яка брала участь в австрійському обстеженні здоров’я. Крім того, параметри глікемічного контролю, ліпідного стану, артеріального тиску та додаткових ліків порівнювали між T1DM з ІМТ менше 27,5 кг/м 2 або вище. .

Результати

Пацієнти з T1DM мали значно вищі показники ІМТ, ніж загальна популяція (25,9 ± 4,2 кг/м 2 проти 25,3 ± 4,5 кг/м 2; стор = 0,027), контролюючи для вікової групи; проте поширеність надмірної ваги (39,8% проти 33,1%) та ожиріння (14% проти 13,8%) не суттєво відрізнялася. У 4 вікових групах лише у пацієнтів із СД 1 від 30 до 49 років були значно вищі показники ІМТ порівняно із загальною популяцією (середня різниця 1,9 кг/м 2; 95% довірчий інтервал, ДІ: 0,96–2,83 кг/м 2). У T1DM ІМТ ≥27,5 кг/м 2 асоціювався з підвищеним рівнем гіпертонії, дисліпідемії, мікроальбумінурії та підвищеною потребою в інсуліні, тоді як контроль глікемії не впливав.

Висновки

На відміну від загальноприйнятих описів, пацієнти з Т1ДМ мають вищий ІМТ порівняно із загальною популяцією. Рівень надмірної ваги та ожиріння при СД1 дорівнює показникам серед загальної популяції. Отже, робиться висновок, що епідемія ожиріння досягла хворих на Т1ДМ, і "подвійний діабет" може бути предметом розгляду.

Вступ

Пацієнтів із цукровим діабетом 1 типу (T1DM) традиційно описували як худих та чутливих до інсуліну суб’єктів, у яких абсолютний дефіцит інсуліну, а не інсулінорезистентність, є основним патофізіологічним механізмом хронічної гіперглікемії. В останні роки спостерігалося значне збільшення надмірної ваги та ожиріння серед загальної популяції по всьому світу, говорячи про епідемію ожиріння, в якій близько 18% населення Західної Європи страждають ожирінням [1,2,3]. Надмірна вага та ожиріння пов’язані з розвитком інсулінорезистентності та, як наслідок, гіперінсулінемією, дисліпідемією та субклінічним запаленням, що є порушенням обміну речовин, що призводить до розвитку серцево-судинних та злоякісних захворювань [3,4,5]. Ця тенденція може також вплинути на пацієнтів із СД1, як підозрювали попередні звіти [6,7,8,9].

У T1DM особливо мікроангіопатичні ускладнення, такі як нефропатія та ретинопатія, вважаються провідними ускладненнями, що спричиняє поганий прогноз та якість життя у постраждалих пацієнтів [10]. На щастя, частота та тяжкість цих ускладнень зменшились за останні десятиліття завдяки покращенню глікемічного контролю за допомогою інтенсивної інсулінотерапії [11, 12]; однак жорсткий контроль глікемії також пов'язаний із збільшенням ваги та підвищеним ризиком гіпоглікемії [12]. Збільшення ваги у пацієнтів з T1DM може спричинити ті самі порушення обміну речовин, що спостерігаються у пацієнтів з діабетом 2 типу, і тому деякі автори пропонують використовувати термін "подвійний діабет", що описує появу резистентності до інсуліну при T1DM [6, 13]. Отже, ризик розвитку серцево-судинних захворювань, що є основною причиною смерті населення, може бути ще вищим у цих пацієнтів. Як було показано раніше, ризик смерті все ще подвоюється навіть у хворих на Т1ДМ з хорошим глікемічним контролем (HbA1C

Матеріали та методи

У цьому ретроспективному поперечному дослідженні всі дорослі пацієнти з Т1ДМ (n = 186), які послідовно спостерігалися в період з липня 2014 року по січень 2016 року в амбулаторії з питань діабету в Загальній лікарні у Відні, Австрія. Якщо пацієнти мали багаторазові консультації протягом періоду спостереження, для аналізів використовувався перший візит протягом цього періоду. Цукровий діабет I типу діагностували на основі перманентного лікування інсуліном та позитивних маркерів аутоімунного руйнування острівцевих клітин. Набір даних австрійського опитування здоров’я 2014 року включав 15 771 особу, інформацію про віковий клас (інтервали у 5 років), зріст, вагу та історію діабету надала статистика Австрії [15]. Протокол був затверджений комітетом з етики Віденського медичного університету, номер протоколу 1635/2016.

Вимірювання

Фізичні, клінічні та лабораторні дані були отримані з медичних картотек пацієнтів. Вага та зріст вимірювались стандартизованими методами, а ІМТ розраховували як вагу (кг), поділену на квадрат висоти (м 2). Надмірна вага та ожиріння були визначені відповідно до чинних критеріїв ВООЗ як ІМТ 25–30 кг/м 2 та ≥ 30 кг/м 2 відповідно. Через обмежену кількість пацієнтів у категорії ожиріння для подальшого аналізу пацієнти були розділені на групу з ІМТ менше 27,5 кг/м 2 та групу з ІМТ вище 27,5 кг/м 2, відповідно до раніше опублікованих протоколів [16, 17].

Вік пацієнтів реєстрували в день візиту та зазначали через цілі роки, тоді як в обстеженні здоров’я вибірковий вік був доступний лише з 5-річним кроком, починаючи з групи 15–19 років і більше 85 років. Для подальшого аналізу пацієнти, а також населення були розділені на 4 вікові групи, а саме 69 років. Рівень гемоглобіну A1c (HbA1c) використовували як маркер для контролю глікемії та додатково класифікували за хорошим (9%;> 75 ммоль/моль) глікемічним контролем. Для оцінки захворювань нирок вимірювали співвідношення альбуміну та креатиніну і згідно з класифікацією Американської діабетичної асоціації (ADA) значення мікроальбумінурії нижче 30 мкг/мг визначали як норму, значення між 30–300 мкг/мг як мікроальбумінурію та значення> 300 мкг/мг у вигляді макроальбумінурії [18]. Тригліцериди, ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ), ліпопротеїни високої щільності (ЛПВЩ) та загальний рівень холестерину реєстрували та використовували для аналізу ліпідного обміну. Дані про добову дозу базального та болюсного інсуліну також були отримані з медичних файлів і для подальшого аналізу розділені на масу тіла (у кг), а також на площу поверхні тіла, яка була розрахована за формулою Мостеллера [19].

Статистичний аналіз

Дані аналізували описово та подавали або із середнім та стандартним відхиленням, або із середнім та міжквартильним діапазонами, залежно від розподілу даних. Двосторонній рівень значущості визначався як α = 0,05.

Студентська т-для порівняння середніх значень використовували тест, а для порівняння частот категоріальних змінних використовували χ 2 -тест. Двосторонній дисперсійний аналіз (ANOVA) був використаний для порівняння середнього ІМТ між пацієнтами та референтною сукупністю при контролі за віковою групою та для оцінки взаємодії віку та статусу T1DM. Всі аналізи проводились із використанням SPSS версії 21 (SPSS, Чикаго, Іллінойс, США).

Результати

Порівняння між T1DM та загальною сукупністю

Для аналізу були доступні дані 186 пацієнтів з Т1ДМ. З цих 186 пацієнтів з Т1ДМ 48,9% були жінками та 51,1% чоловіками із середнім віком 45 ± 15 років. Вибірка загальної австрійської популяції складала 15 771 особу, середня вікова група якої становила від 45 до 49 років та міжквартильний діапазон ± 10 років. Базові характеристики наведені в таблиці 1. Серед загальної популяції 4,7% повідомили, що мають діагноз цукровий діабет без подальшої диференціації.

Середній ІМТ пацієнтів із Т1ДМ становив 25,9 ± 4,2 кг/м 2 і, контролюючи вікову групу, значно вищий за середній ІМТ загальної популяції (25,3 ± 4,5 кг/м 2, P = 0,027). Рис. 1 показує точковий графік ІМТ за віком, накладений на вікову медіану та 25-й та 75-й процентилі ІМТ, розрахований у загальній популяції. З пацієнтів з Т1ДМ у 64 (34,4%) ІМТ був вищий за віковий 75-й процентиль, тоді як очікувалося лише 46,5 (25%) (P = 0,010). Застосовуючи загальновживані категорії, 39,8% пацієнтів із СД1 та 33,1% загальної популяції мали надлишкову вагу. Поширеність ожиріння становила 14% у T1DM та 13,8% у загальній популяції; однак відмінності у поширеності надмірної ваги та ожиріння не були значними.

Індекс маси тіла (ІМТ) кожного T1DM у порівнянні з медіаною, 25-го та 75-го процентиля загальної популяції щодо віку

Описовий аналіз різних вікових груп показав, що у пацієнтів із СД1 від 30 до 49 років ІМТ був найвищим, тоді як у загальній популяції ІМТ був найвищим у осіб віком 50–69 років (табл. 1). У T1DM, а також у загальній популяції особи молодше 30 років мали найнижчий середній ІМТ.

Оскільки ANOVA виявила докази неоднорідності відмінностей у ІМТ між пацієнтами та референтною популяцією за віковими групами (взаємодія P = 0,017), ці відмінності перевірялись окремо для чотирьох вікових груп. Значно вищий ІМТ у пацієнтів із СД1, ніж у референтної популяції, лише у віковій групі від 30 до 49 років (26,7 ± 4,4 проти 24,8 ± 4,3 кг/м 2, виправлено стор 2, стор 2 мав значно вищий систолічний та діастолічний артеріальний тиск, вищий рівень тригліцеридів та нижчий рівень ЛПВЩ-холестерину, ніж T1DM з ІМТ 2. Крім того, вони частіше мали такі ускладнення, як альбумінурія, особливо мікроальбумінурія. Крім того, як і очікувалось, базальна доза інсуліну була значно вищою порівняно з T1DM з ІМТ 2. Після коригування базової дози інсуліну для кожного пацієнта шляхом розподілу на відповідну масу тіла різниця все ще була значною між двома групами. На відміну від цього, ані середній рівень HbA1c, ані поширеність хорошого чи поганого глікемічного контролю не відрізнялися між групами ІМТ.

Обговорення

Цікаво, що це дослідження показало, що більш високі значення ІМТ не пов’язані з гіршим глікемічним контролем, що на відміну від інших досліджень, де були виявлені значні зв’язки між метаболічним синдромом та вищими рівнями HbA1c [7, 27].

Торн та ін. показали, що у хворих на Т1ДМ з метаболічним синдромом рівень холестерину, тригліцеридів, а також рівень ЛПВЩ був значно гіршим [7]. У цьому дослідженні, однак, надмірна вага T1DM мав лише значне підвищення рівня тригліцеридів і зниження рівня ЛПВЩ, що свідчить про типову дисліпідемію пацієнтів з метаболічним синдромом.

Обмеження

Це дослідження має кілька обмежень, зокрема те, що дизайн був ретроспективним і виконувався в одному центрі. Іншим обмеженням є те, що дані щодо окружності талії та стегон відсутні, і тому неможливо було розрахувати метаболічний синдром за поточними критеріями.

Висновок

Результати дослідження показали, що епідемія ожиріння також охопила пацієнтів із СД1, які мають вищі показники ІМТ порівняно із загальною популяцією, особливо у віці від 30 до 49 років. Інсулінорезистентність у цих пацієнтів може не тільки збільшити потребу в інсуліні, але й ризик кардіометаболічних ускладнень. Потрібні подальші дослідження, щоб оцінити додаткові наслідки ожиріння при СД1 та розробити кращі методи та стратегії для розпізнавання цієї проблеми на ранній стадії, щоб запобігти подальшим негативним наслідкам.

Список літератури

Співпраця з факторами ризику НИЗ (NCD-RisC). Світові тенденції щодо індексу маси тіла, недостатньої ваги, надмірної ваги та ожиріння з 1975 по 2016 рік: зведений аналіз 2416 досліджень на основі популяційних вимірювань у 128 9 мільйонів дітей, підлітків та дорослих. Ланцет. 2017 рік; https://doi.org/10.1016/S0140-6736(17)32129-3.

Співпраця з факторами ризику НИЗ (NCD-RisC). Тенденції розвитку індексу маси тіла дорослих у 200 країнах з 1975 по 2014 рік: зведений аналіз 1698 досліджень на основі популяції, в яких брали участь 19,2 мільйони учасників. Ланцет. 2016; 387: 1377–96.

Співробітники GBD 2015 з ожиріння. Вплив зайвої ваги та ожиріння на здоров'я в 195 країнах протягом 25 років. N Engl J Med. 2017; 377: 13–27.

Sanada H, Yokokawa H, Yoneda M, Yatabe J, Yatabe MS, Williams SM, et al. Високий індекс маси тіла є важливим фактором ризику розвитку діабету 2 типу. Інтерн Мед. 2012; 51: 1821–6.

Arai K, Yokoyama H, Okuguchi F, Yamazaki K, Takagi H, Hirao K, et al. Зв'язок між індексом маси тіла та основними компонентами метаболічного синдрому у 1486 хворих на цукровий діабет 1 типу в Японії (JDDM 13). Endocr J. 2008; 55: 1025–32.

Кілпатрік Е.С., Рігбі А.С., Аткін С.Л. Інсулінорезистентність, метаболічний синдром та ризик ускладнень при цукровому діабеті 1 типу: "подвійний діабет" у дослідженні щодо контролю та ускладнень діабету. Догляд за діабетом. 2007; 30: 707–12.

Thorn LM, Forsblom C, Fagerudd J, Thomas MC, Pettersson-Fernholm K, Saraheimo M, et al. Метаболічний синдром при цукровому діабеті 1 типу. Догляд за діабетом. 2005; 28: 2019–24.

Merger SR, Kerner W, Stadler M, Zeyfang A, Jehle P, Müller-Korbsch M, et al. Поширеність та супутні захворювання подвійного діабету. Діабет Res Clin Pract. 2016; 119: 48–56.

Польський С, Елліс С.Л. Ожиріння, резистентність до інсуліну та цукровий діабет 1 типу. Curr Opin Endocrinol Diabetes Obes. 2015; 22: 277–82.

Pambianco G, Costacou T, Ellis D, Becker DJ, Klein R, Orchard TJ. 30-річна природна історія ускладнень діабету 1 типу: досвід вивчення епідеміології ускладнень діабету в Пітсбурзі. Діабет. 2006; 55: 1463–9.

Дослідницька група з контролю та ускладнень діабету (DCCT), епідеміологія втручань та ускладнень діабету (EDIC). Інтенсивне лікування діабету та результати серцево-судинної системи при діабеті 1 типу: дослідження DCCT/EDIC 30-річне спостереження. Догляд за діабетом. 2016; 39: 686–93.

Дослідницька група з питань контролю та ускладнень діабету (DCCT), епідеміології втручань та ускладнень діабету (EDIC). Інтенсивне лікування діабету та серцево-судинних захворювань у пацієнтів з діабетом 1 типу. N Engl J Med. 2005; 353: 2643–53.

Teupe B, Bergis K. Епідеміологічні дані про «подвійний діабет». Ланцет. 1991; 337: 361–2.

Lind M, Svensson A-M, Kosiborod M, Gudbjörnsdottir S, Pivodic A, Wedel H, et al. Контроль глікемії та надмірна смертність при цукровому діабеті 1 типу. N Engl J Med. 2014; 371: 1972–82.

Klimont J, Baldaszti E. Österreichische Gesundheitsbefragung 2014. Hauptergebnisse des Austrian Interview Survey Survey (ATHIS) і methodische Dokumentation. Відень: Statistik Австрія; 2015 рік.

Томпсон Д, Едельсберг Дж., Колдіц Г.А., Птах А.Р., Остер Г.Здоров'я та економічні наслідки ожиріння протягом усього життя. Arch Intern Med. 1999; 159: 2177–83.

Хаммонд Р.А., Левін Р. Економічний вплив ожиріння в США. Diabetes Metab Syndr Obes. 2010; 3: 285–95.

Ханеда М, Уцуномія К, Коя Д, Бабазоно Т, Морія Т, Макіно Х та ін. Нова класифікація діабетичної нефропатії 2014: звіт спільного комітету з діабетичної нефропатії. J Дослідження діабету. 2015; 6: 242–6.

Мостелер Р.Д. Спрощений розрахунок площі поверхні тіла. N Engl J Med. 1987; 317: 1098.

Purnell JQ, Hokanson JE, Marcovina SM, Steffes MW, Cleary PA, Brunzell JD. Вплив надмірного збільшення ваги при інтенсивній терапії діабету 1 типу на рівень ліпідів та артеріальний тиск: результати DCCT. Випробування щодо контролю діабету та ускладнень. ДЖАМА. 1998; 280: 140–6.

Purnell JQ, Zinman B, Brunzell JD. Вплив надлишкової ваги при інтенсивному лікуванні цукрового діабету на фактори ризику серцево-судинних захворювань та атеросклероз при клінічній перспективі цукрового діабету 1 типу: результати дослідження з контролю та ускладнень діабету/епідеміологія втручань та ускладнень діабету (DCCT/EDIC). Тираж. 2013; 127: 180–7.

Purnell JQ, Braffett BH, Zinman B, Gubitosi-Klug RA, Sivitz W, Bantle JP, et al. Вплив надмірного збільшення ваги на серцево-судинні наслідки при цукровому діабеті 1 типу: результати дослідження з контролю та ускладнень діабету/епідеміологія втручань та ускладнень діабету (DCCT/EDIC). Догляд за діабетом. 2017; 40: 1756–62.

Cleland SJ, Fisher BM, Colhoun HM, Sattar N, Petrie JR. Інсулінорезистентність при цукровому діабеті 1 типу: що таке «подвійний діабет» і які ризики? Діабетологія. 2013; 56: 1462–70.

Stadler M, Bollow E, Fritsch M, Kerner W, Schuetz-Fuhrmann I, Krakow D, et al. Поширеність підвищених ферментів печінки у дорослих з діабетом 1 типу: багатоцентровий аналіз німецько-австрійської бази даних DPV. Цукровий діабет Metab. 2017; 19: 1171–8.

Conway B, Miller RG, Costacou T, Fried L, Kelsey S, Evans RW та ін. Ожиріння та смертність при цукровому діабеті 1 типу. Int J Obes (Лонд). 2009; 33: 796–805.

Collier A, Connelly PJ, Hair M, Cameron L, Ghosh S, Waugh N. Ризик смертності залишається вищим у осіб з діабетом 1 типу: популяційне когортне дослідження (когорта подальшого спостереження за Ейрширським діабетом [ADOC]). Цукровий діабет Metab. 2018 рік; https://doi.org/10.1111/dom.13334.

Chillarón JJ, Flores Le-Roux JA, Benaiges D, Pedro-Botet J. Діабет 1 типу, метаболічний синдром та серцево-судинний ризик. Обмін речовин. 2014; 63: 181–7.

Ferris M, Hogan SL, Chin H, Shoham DA, Gipson DS, Gibson K, et al. Результати дослідження ожиріння, альбумінурії та аналізу сечі у молодих людей США з дослідження Add Health Wave III. Clin J Am Soc Nephrol. 2007; 2: 1207–14.

Resl M, Vila G, Kraxner R, Pacher R, Luger A, Hülsmann M, et al. Орієнтовна швидкість клубочкової фільтрації та альбумінурія: справжні предиктори серцево-судинних подій у пацієнтів із ожирінням з діабетом 2 типу? Wien Klin Wochenschr. 2013; 125: 629–33.