Гіпертонія у дітей: роль ожиріння, простих вуглеводів та сечової кислоти

Антоніна Орландо

1 Кафедра медицини та хірургії Мілано-Бікокського університету, Мілан, Італія

Емануела Каццаніга

1 Кафедра медицини та хірургії Мілано-Бікокського університету, Мілан, Італія

Марко Джуссані

2 Сімейний педіатр, Azienda Sanitaria Locale della Provincia di Milano, Мілан, Італія

Паола Палестіні

1 Кафедра медицини та хірургії Мілано-Бікокського університету, Мілан, Італія

Сімонетта Дженовесі

1 Кафедра медицини та хірургії Мілано-Бікокського університету, Мілан, Італія

3 Відділ серцево-судинних, нервових та метаболічних наук, лікарня С. Лука, IRCCS, Istituto Auxologico Italiano, Мілан, Італія

Анотація

Ожиріння: Світова хвороба

У світі ожиріння вирує подібно епідемії, в яку щороку беруть участь мільйони людей. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) заявила, що близько 39% світового населення страждає від надмірної ваги і що ожиріння у всьому світі майже втричі збільшилося з 1975 року. Ці тривожні дані свідчать про те, що ожиріння є однією з основних проблем охорони здоров’я двадцять першого століття ( ускладнення ожиріння є причиною близько 3 мільйонів смертей на рік) та найпоширенішим розладом харчування у розвинених країнах. У 2016 році немовлят із зайвою вагою було 41 мільйон. Ця проблема в основному стосується міської зони країн, що розвиваються. 1

Поширеність людей із зайвою вагою в Європі різниться між країнами: в районі Середземномор'я вона коливається від 20 до 40%, а в північних країнах - від 10 до 20% (1). Ці цифри викликають занепокоєння, особливо якщо врахувати, що в середземноморських країнах, які традиційно дотримуються середземноморської дієти, класифікованої як режим здорового харчування, найбільше поширення мають діти із зайвою вагою. У 2015 році в Італії діти та підлітки, що перевищують вагу, досягли 30,6%. 2

Надмірна вага в дитячому віці є дуже поширеною проблемою в країнах з високим рівнем доходу, але вона також поширилася в районах із середнім та низьким рівнем доходу, і це здебільшого через низькоякісну дієту та погану фізичну активність (2).

Отже, існує кілька факторів, що сприяють виникненню надмірної ваги; крім цього, також сприяють генетична схильність, соціально-екологічні та психологічні фактори (3).

Соціальні витрати на ожиріння зростають (4), але витрати на охорону здоров’я можуть виявитись навіть вищими, якщо, крім вартості госпіталізацій, інші непрямі витрати, пов’язані з ожирінням, наприклад, такі, що пов’язані з нижчими показниками в школі, психосоціальними проблемами, а також низька якість життя.

Ожиріння та серцево-судинні захворювання (ССЗ)

Ожиріння та гіпертонія

Ожиріння часто асоціюється з іншими факторами ризику серцево-судинних захворювань, такими як гіпертонія, діабет 2 типу, дисфункція ендотелію та гіпертрофія лівого шлуночка. Зокрема, серед дитячого населення гіпертонія є безперечно основним фактором ризику, пов’язаного з ожирінням. Гіпертонія визнана у всьому світі понад 50 років як важливий фактор ризику ССЗ у дорослого населення (10, 11), і її прогнозована поширеність становить близько півмільярда пацієнтів з гіпертонічною хворобою у 2025 році (12). Література показала, що у дітей гіпертонія зустрічається не так рідко, як вважали. Це призвело до систематичного підходу до проблеми у дітей та підлітків з публікацією рекомендацій США та Європи з цього питання (13–15). Надмірна вага в дитячому та юнацькому віці є найпоширенішою причиною гіпертонії (16–18). Перше велике дослідження, присвячене дитячій гіпертонії, заявило, що «виявлення та лікування гіпертонії у дітей та попередників гіпертонії у дорослих є наступним великим рубежем охорони здоров’я» (19).

На жаль, на сьогоднішній день діагноз дитячої гіпертонії в більшості випадків все ще відсутній, а знання дитячої гіпертонії серед лікарів все ще недостатні. Перешкоди для оптимального розпізнавання дитячої гіпертонії включають не лише обмежені знання, але й складність проведення кількох вимірювань протягом багатьох років, що є важливим для правильної діагностики (20, 21). На американському континенті, за останніми підрахунками, 74 мільйони дітей у віці до 18 років страждають на гіпертонію (22).

В Італії 4% школярів мають високий кров'яний тиск (АТ) (16). Лише 1–3% дітей з гіпертонічною хворобою мають нормальну вагу (23), тоді як приблизно 37% мають надлишкову вагу. У дитини, що страждає ожирінням, ризик розвитку гіпертонії втричі більше, ніж у дитини з нормальною вагою (24).

Центральне ожиріння відіграє важливу роль у визначенні гіпертонії у дитини: окружність талії та відношення до талії є фактично незалежними детермінантами високого АТ за межі ІМТ у дитячому віці (25). Наявність гіпертонії в дитячому віці підвищує ймовірність бути гіпертоніком у зрілому віці (26).

Досягнення діагностичних методів виявлення ранніх пошкоджень органів у субклінічній фазі гіпертонії дали змогу зрозуміти, що навіть у педіатричному віці високий АТ може бути пов’язаний із змінами деяких органів-мішеней, таких як гіпертрофія лівого шлуночка та збільшення інтиму сонної артерії. товщина середовища (27, 28).

Гіпертонія: роль сечової кислоти

У 1972 р. Кан та його колеги продемонстрували, що підвищена концентрація сечової кислоти в сироватці крові (SUA) є незалежним фактором ризику гіпертонії. Зокрема, вони виявили, що 25–40% дорослих з артеріальною гіпертензією мали СУА> 6,5 мг/дл і більше 60% -> 5,5 мг/дл, а СУА та систолічний АТ були лінійно пов’язаними. У дослідженні множинних факторів ризику у чоловіків, які страждають на нормальну гіпертензію, наявність рівнів СУА понад 7 мг/дл збільшило ризик розвитку гіпертонії на 80%. Зв'язок між гіперурикемією та гіпертонією частіше зустрічається у молодих людей. Високий рівень СУА спостерігався приблизно у 90% підлітків із гіпертонічною хворобою, що недавно почалася, а рівень СУА корелював зі значеннями АТ (29). Віацці та його колеги виявили кореляцію між СУА та гіпертонією у дітей з факторами ризику ССЗ (30).

Досі не було описано чіткої причинно-наслідкової або механічної кореляції між підвищенням рівня сечової кислоти та розвитком гіпертонії, поки на моделі щурів з легкою гіперурикемією високі рівні сечової кислоти не були пов'язані з розвитком початкової гіпертензії.

Вже було відомо, що у людей та мавп рівень СУА вищий, ніж у більшості інших ссавців, через відсутність ферменту печінки урикази, який розкладає сечову кислоту до алантоїну. Отримавши ці знання, наприкінці 90-х років Джонсон та його колеги розробили модель гіперурикемічних щурів з використанням фармакологічного інгібітора урикази. Гіперурикемічні щури розвинули системну гіпертензію, продемонструвавши, що збільшення СУА було причиною підвищення АТ (31).

Два рандомізованих дослідження показали, що препарати, що знижують рівень СУА, здатні знизити показники АТ у підлітків до гіпертонії та гіпертоніків, демонструючи, що гіпертонія пов'язана з сечовою кислотою (32, 33).

Більше того, експериментальні дослідження з'ясували механізм, за допомогою якого гіперурикемія призводить до підвищення АТ. В основу цього механізму висунуто гіпотезу - звуження судин нирок, яке опосередковується збільшенням SUA за рахунок зменшення викиду оксиду азоту в ендотелії та активації системи ренін-ангіотензин з наслідком ураження судин та нирок (34–36).

Значний зв'язок між гіперурикемією, дисфункцією ендотелію та активацією системи ренін-ангіотензин також зафіксовано у людей (37, 38).

Розвиток ССЗ може бути спричинений підвищеними значеннями СУА, які індукують запалення на судинному рівні (рис. (Рис. 1 1).