Дисфункція підшлункової залози при важкому ожирінні Архіви дитячих захворювань

Концентрація проінсуліну натще.

Біохімічні результати також були ненормальними у тих, хто має дисморфічні особливості. У дітей з пубертатним дисморфічним станом підвищений інсулін натще (95–167 пмоль/л) та проінсулін (12–39 пмоль/л), тоді як у однієї допубертатної дисморфічної дитини нормальний інсулін натще був натще 44 пмоль/л, але підвищений проінсулін - 6,9 пмоль/л.

Ми відзначили acanthosis nigricans у п’яти дітей, двоє з дисморфічними ознаками та двоє перед пубертатом. У всіх підвищений інсулін натще (80–168 пмоль/л) та проінсулін (5,2–26 пмоль/л).

Обговорення

Інформації про порушення обміну речовин, що спостерігаються у дітей із ожирінням із груп з низьким ризиком у Великобританії, мало. Ці хворі на ожиріння, переважно білі пацієнти, скеровані до спеціалізованої клініки, демонструють високу частоту гіперінсулінемії натще і дисфункції підшлункової залози.

Екстраполюючи дані дорослих, це свідчить про значний ризик розвитку діабету II типу (наслідок як резистентності до інсуліну, так і відмови β-клітин). β Клітинна дисфункція характеризується високою концентрацією попередників інсуліну, інтактного проінсуліну та 32/33 розщепленого проінсуліну5; Дослідження показали, що підвищені концентрації проінсуліну натще є дуже прогностичними для розвитку діабету II типу

Пубертатну групу важче оцінити, оскільки гіперінсулінемія є нормальним супроводом статевого дозрівання.6 Однак у цих пацієнтів також підвищувались концентрації проінсуліну та розщепленого проінсуліну, як правило, пов'язаних із дисфункцією підшлункової залози. Нормальних норм для попередників інсуліну в пубертатному періоді не опубліковано, але ми передбачаємо, що у осіб із сильним ожирінням статеве дозрівання додатково навантажує функцію підшлункової залози і може викрити початкову недостатність β-клітин.

Хоча є дані про те, що як гіперінсулінемія натще, так і ожиріння передбачають розвиток діабету типу II у дитячих популяціях з високим ризиком, наприклад, у індіанців Піма7, немає даних про поширеність та прогнозну цінність цих відхилень у дітей із популяцій з низьким ризиком. Наші висновки, за загальним визнанням, серед вибраної популяції вказують на те, що діти із сильним ожирінням із представників неменшинних груп населення також можуть мати високий ризик розвитку діабету типу II у підлітковому або ранньому віці. Ідентифікація однієї дитини з ожирінням та встановлена непереносимість глюкози підкреслює необхідність оцінки метаболічного статусу у цих пацієнтів, оскільки невизнана гіперглікемія, безсумнівно, сприятиме як мікросудинному, так і макросудинному ризику в подальшому житті.

Існують добре відомі синдроми, пов’язані з розвитком ожиріння та діабету II типу в дитячому віці, такі як синдроми Прадера – Віллі та Барде – Бідля, але також менш відомі асоціації. Виявлено низку дефектів окремих генів, пов'язаних із розвитком ожиріння, деякі з яких мають специфічні фенотипові особливості8. Тому ми рекомендуємо клінічно-генетичний огляд цих дітей.

Як мінімум, ми вважаємо, що діти з важким ожирінням потребують оцінки функції підшлункової залози та клінічної дисморфології. Поздовжні дослідження також вимагають надання подальших даних для оцінки факторів ризику у цих дітей та ролі терапевтичного втручання.

Подяки

Ми хотіли б подякувати доктору Садафу Фарукі, спеціалісту з медицини в Кембриджському університеті кафедри медицини та клінічної біохімії Університету Кембриджа за аналіз зразків крові в лабораторії професора С О'Рахіллі.